Вишиванку одягай – Україну захищай!

Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п’ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра – ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами - крильми.

Біля річки дитинча кирпате,

Кинуло віночок в часу тлінь – В плетиві надії, мрії, злато,

Загойдалась пісня поколінь.

Колисанки не забудь дитино,

В серці вишиванку залиши...

Не зліпити болем Батьківщину,

Як розбите дзеркало душі.

Сорочку - вишиванку До самого світанку Вишивала дівчина в сиву давнину.

Схрещувались ниточки,Розквітали квіточки:

Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснеюЯблука барвистії.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу Та вкладала душу, Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

Барви кольорові: Зелень – то діброви, Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся, Й плодовита осінь, І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

Синії стежини – То морські глибини,

До людей довіра й безкінечність вся.

Ну а чорний килим – Туга по загиблим,Що за землю рідну віддали життя.

Хрестики червоні – То калини грони,

І вогонь гарячий, і пролита кров,Але ще й родина,

Ненька - Україна, І родинне щастя, й вічная любов.

Я візьму льон білий, Нехай рух несмілий,

Але ж вишить спробую сорочку таку.

Ниточка до ниточки,Квіточка до квіточки,

Щоб нащадки згадували на довгім віку.